Панічні атаки у дітей виглядають лячно: дитина раптом блідне, хапає ротом повітря, тримається за груди й каже, що зараз помре. Напад триває кілька хвилин і не пошкоджує серце, але дитина в цей момент справді почувається так, ніби помирає. Перше, що треба зробити, це показати її педіатру: схожі симптоми дають серце, щитоподібна залоза, астма й анемія. Друге, навчитися бути поруч під час нападу спокійно й без оцінок. Якщо дитина говорить, що не хоче жити, або завдає собі шкоди, це не привертання уваги: телефонуйте на лінію 7333 (безкоштовно, цілодобово), при загрозі життю телефонуйте 103.
Як виглядає панічна атака в дитини
Напад починається раптово й часто без приводу: удома на дивані, в автобусі, посеред уроку, іноді дитина прокидається від нього вночі. Стан наростає за кілька хвилин і далі відпускає, більшість нападів укладаються в десять-двадцять хвилин.
Що буває під час нападу:
- серце калатає, дитина відчуває його в горлі чи вухах;
- «не можу вдихнути», часте поверхневе дихання;
- тремтіння, холодні спітнілі руки, озноб або жар;
- нудота, біль чи «вузол» у животі;
- запаморочення, ватні ноги, оніміння пальців або губ;
- відчуття, що все навколо несправжнє;
- страх померти, зомліти чи «збожеволіти».
Після нападу дитина виснажена й хоче лягти. Часто додається сором за «сцену» і страх, що це повториться при однокласниках.
Чим це відрізняється від істерики чи вередування
Істерика має адресата й мету: дитина хоче іграшку, ще годину гри, щоб ви не пішли. Вона стежить за вашою реакцією й зупиняється, коли отримує бажане.
Панічна атака мети не має: вона приходить сама, часто в спокійній обстановці, і поступка нічого не змінює. Дитині в цей момент не до вас, вона зайнята власним тілом і страхом. Тілесні прояви при цьому нічого не доводять: бліде обличчя, крижані долоні й часте серцебиття бувають і під час сильного плачу. Після істерики дитина швидко перемикається, після нападу лишається розбитою. Це орієнтир, а не діагноз: діагноз ставить лікар після огляду.
Вік змінює скарги
Молодші діти майже ніколи не кажуть «у мене тривога». Років до девʼяти напад описується через тіло: болить живіт, нудить, «не можу дихати», «щось тисне». Дитина проситься додому, чіпляється за дорослого, відмовляється лишатися сама. Батьки в цей час обходять гастроентерологів, і це логічно.
Ближче до підліткового віку скарги зміщуються до серця: «стукає так, що зараз вискочить», «я помираю». Додається страх зомліти прилюдно, тому підліток уникає місць, де це вже траплялося: школи, метро, ліфта. Механізм при цьому той самий, як панічні атаки виглядають у дорослих.
Спершу треба виключити тілесні причини
Це не формальність, а перший крок. Серцебиття, задишку й запаморочення дають порушення ритму серця, підвищена функція щитоподібної залози, бронхоспазм і астма, анемія, різке падіння цукру в крові. Розібратися може лише лікар, і робить це педіатр, а не пошуковик. Зазвичай починають з огляду, ЕКГ і аналізів крові, а куди йти далі, вирішує лікар.
Якщо дитина знепритомніла, телефонуйте 103 одразу, не чекаючи прийому. Так само 103, якщо це сталося під час бігу чи фізичного навантаження, якщо дитина не приходить до тями за кілька секунд або лишається розгубленою, якщо їй важко дихати настільки, що вона не договорює речення, або посиніли губи. Якщо ж сильний біль у грудях, серцебиття чи задишка зʼявилися вперше й минули самі, швидку викликати не треба, але дитину покажіть лікарю найближчими днями, не відкладаючи.
Окремо й без помʼякшень: не давайте дитині жодних заспокійливих на власний розсуд, зокрема рослинних. Будь-які ліки дитині призначає тільки лікар.
Звідки беруться панічні атаки в дітей
Причина рідко буває одна: зазвичай напад стає розрядкою для тривоги, що накопичувалася тижнями.
- Тривала тривога без виходу. Дитина тримається, поводиться «як доросла», а напруга нікуди не дівається.
- Війна, сирени, ночі в коридорі. Постійна готовність до небезпеки виснажує дитину швидше, ніж дорослого.
- Булінг чи конфлікт у класі. Про це часто мовчать, а напади починаються перед виходом з дому.
- Розлука. Переїзд, зміна школи, госпіталізація, розлучення батьків, відсутність рідних поруч.
- Надто високі очікування. Дитина боїться підвести й живе з відчуттям, що її люблять за оцінки.
- Зламаний сон і режим. Ніч у телефоні, пропущені прийоми їжі, у підлітків ще й кава та енергетики.
Батьківської провини тут немає: тривожність частково успадковується, решту доклали обставини, яких ви не обирали.
Що робити під час нападу
Дитина зчитує ваш стан за секунди, тому починається все з вас: опустіться до рівня її очей і говоріть повільно.
- Скажіть, що ви поруч: «Я тут. Я нікуди не піду».
- Назвіть, що відбувається: «Тобі дуже страшно, тіло злякалося. Це мине за кілька хвилин».
- Дихайте разом, видих довший за вдих: вдих на чотири, видих на шість. Показуйте на собі, не змушуйте.
- Поверніть у реальність через відчуття: хай назве пʼять предметів, які видно, і три звуки, які чути.
- Дайте тілу опору: стопи на підлозі, спина до стіни, ваша рука на плечі, якщо дитина не проти.
- Приберіть зайвих людей і зайві питання, розбір «що це було» лишіть на потім.
- Коли відпустило, дайте тепле питво й тишу, не женіть одразу на урок.
Якщо під час нападу дитині дедалі важче дихати, зʼявився сильний біль у грудях, губи чи обличчя синіють, вона зомліла або не реагує на звертання, не чекайте, поки «саме мине»: телефонуйте 103. Так само, якщо стан не відпускає довше пів години. Якщо це перший такий епізод, дитину треба показати лікарю навіть тоді, коли все минуло само.
Чого краще не казати: «не вигадуй», «припини», «нічого страшного», «тобі здається», «ти мене лякаєш». Дитина чує з цього одне: мені не вірять. До страху додається сором, і наступного разу вона мовчатиме, доки терпітиме. Працює протилежне: «я тобі вірю», «тобі зараз погано», «я поруч, поки не мине».
Як допомогти між нападами
Найбільше дають буденні речі, які повторюються щодня.
Сон. Стабільний час відбою й підйому, телефон за годину до сну поза кімнатою. Недосип знижує поріг тривоги сильніше за будь-які події дня.
Менше фону. Новини, увімкнені в кімнаті цілий день, дитина слухає навіть тоді, коли ви впевнені, що вона грається. Тримайте фон вимкненим.
Розмова без знецінення. Не допитуйте, але й не уникайте теми. Достатньо питання «як воно було?» і готовності вислухати без порад. Слова «у всіх буває» закривають розмову назавжди.
Передбачуваний день. Дитині легше, коли вона знає, хто забере зі школи й що буде ввечері.
Обережно з уникненням. Якщо дитина перестала їздити транспортом, повертайте це малими кроками й без примусу, а при стійкому уникненні складіть план разом з фахівцем. Повне звільнення від того, що лякає, дає коротке полегшення й закріплює страх надовго. Окремий випадок, коли дитина уникає місця через булінг, переслідування чи реальну небезпеку: тут спершу прибирають причину, а не привчають дитину терпіти.
Коли час до фахівця
До дитячого психолога чи психіатра варто йти, якщо:
- напади повторюються, а не сталися одного разу;
- дитина уникає школи, транспорту, залишатися сама вдома;
- вона постійно прислухається до себе й чекає наступного нападу;
- зіпсувалися сон, апетит, оцінки, зникли друзі;
- скарги на тіло тривають, а лікар нічого не знаходить.
Якщо дитина каже, що не хоче жити, натякає на це або завдає собі шкоди, допомога потрібна негайно. Це не спосіб привернути увагу й не етап, який мине сам. Телефонуйте 7333 (безкоштовно, цілодобово), при загрозі життю телефонуйте 103, і не залишайте дитину саму.
Основа допомоги при тривозі в дітей це психотерапія й робота з батьками; медикаменти потрібні не завжди, і призначає їх лише лікар. Якщо дитині вже призначили лікування, не відміняйте його і не змінюйте дозу самостійно, навіть коли стало краще: різка відміна повертає симптоми у важчому вигляді. Будь-які зміни обговорюйте з лікарем, який призначив препарат.
Часті питання
Чи може напад нашкодити серцю дитини? Сам напад серце не пошкоджує, хоч переживається важко. Але схожі симптоми дають хвороби серця й щитоподібної залози, тому перший епізод обовʼязково перевіряють у лікаря.
Чи можна дати дитині заспокійливе, поки ми не потрапили на прийом? Ні. Навіть безрецептурні й рослинні засоби дитині не дають на власний розсуд: вони маскують симптоми, які лікарю треба побачити. Призначає тільки лікар.
Дитина відмовляється йти до психолога. Що робити? Не тягніть силою. Поясніть, що це розмова, а не покарання й не перевірка на нормальність. Перший візит можуть зробити батьки самі. Але це стосується планової допомоги: якщо дитина говорить, що не хоче жити, або завдає собі шкоди, її відмова не привід чекати. Телефонуйте 7333, при загрозі життю 103, і не залишайте дитину саму.
Чи означає це, що в дитини серйозний психічний розлад? Не означає. Поодинокий напад буває і в здорових дітей у період перевантаження. Чи є тривожний розлад, визначає фахівець після огляду, а не стаття в інтернеті.
Куди звернутися
Якщо ви впізнали свою дитину, почніть з педіатра, щоб виключити тілесні причини. У клініці «єНадія» можна анонімно поставити запитання й зрозуміти, що доречно зараз: консультація для вас як для батьків, робота з дитиною чи лікування психічних розладів під наглядом лікаря. Без тиску й без зобовʼязань.
